17 травня - День пам'яті жертв політичних репресій
Сьогодні, 17 травня, в Україні День пам'яті жертв політичних репресій. Це національний день скорботи, встановлений згідно з Указом Президента, який щороку припадає на третю неділю травня. Його мета — гідне вшанування громадян, які були безпідставно заарештовані, засуджені, депортовані або розстріляні через політичні переконання, соціальне походження, релігійні погляди чи національну ідентичність.
Масові політичні репресії в Україні особливо посилилися у 1920–1950-х роках і досягли піку під час так званого «Великого терору» 1937–1938 років. За оцінками істориків, у часи масових репресій та Великого терору (зокрема 1937–1938 років) Україна втратила щонайменше 4,4 мільйона людей. Десятки тисяч українців були розстріляні, а сотні тисяч пройшли через тортури, тюрми, заслання, табори ГУЛАГу та примусове лікування. Жертвами ставали безпідставно звинувачені науковці, митці (Розстріляне відродження), селяни, військові та духовенство — усі, хто чинив опір системі або мав власні переконання.
Упродовж десятиліть радянська влада приховувала сліди своїх злочинів: місця масових поховань знищували, забудовували режимними об’єктами, заливали бетоном або засаджували лісом.
Одним із найвідоміших місць масових поховань став Биківнянський ліс на околиці Києва. Тут поховані десятки тисяч людей, убитих органами НКВС. Серед жертв – поети Михайль Семенко і Майк Йогансен, художник Михайло Бойчук, митрополит Василь Липківський та інші діячі української культури.
Однією з найкривавіших стала ніч проти 19 травня 1938 року, коли у київських в’язницях НКВС розстріляли 563 людей. Биківнянська трагедія стоїть в одному ряду з такими символами масових убивств і тоталітарних злочинів, як Катинський розстріл, Бабин Яр, Аушвіц-Біркенау, Бухенвальд та Дахау.
Ми згадуємо тих, кого забирали «чорні воронки» посеред ночі, тих, хто загинув від виснаження в таборах, тих, чиї імена намагалися стерти з історії, засипаючи вапном у безіменних ровах Биківні, Дем’янового Лазу та тисяч інших місць масових страт по всій Україні. Ми ніколи не дозволимо страху панувати в наших життях.
Події Війни за Незалежність України, що триває, переконливо демонструють, що комуністичні репресії ХХ століття – це незавершена історія нашої сьогоднішньої боротьби проти послідовників «червоного терору».
Наш незламний спротив – від «Розстріляного відродження» до сучасних героїв – цементує ще одну непохитну істину: Український дух неможливо розстріляти. Це – дух Свободи, яка є для нас найвищою цінністю.
Ми обираємо волю, бо пам’ятаємо лихоліття тоталітарного мовчання. Ми обираємо незалежну державу, бо знаємо, що політичні репресії, голодомори, депортації – це ціна, яку наш народ платив за свою бездержавність.
Сьогодні ми маємо свою державу, свою армію та незламну волю. Ми вивчили головний урок історії – тоталітаризм боїться передусім сили спротиву і правди. Безальтернативний шлях, що веде геть від імперського терору – це шлях демократії і прав людини. І наша єдність на цьому шляху – найкраща відповідь на спроби ворога знищити українську ідентичність.
Консолідація зусиль України та міжнародного співтовариства є очевидною необхідністю для подолання тоталітарних ідеологій, передусім нейтралізації злочинних дій і самого режиму держави-терориста російської федерації та її сателітів, які несуть загрозу глобального масштабу через дестабілізацію і провокацію збройних конфліктів у різних частинах світу. Досягнення справедливого й стійкого миру, відновлення системи колективної безпеки можливі лише об’єднаними силами і послідовною політикою нейтралізації терористичних режимів, зокрема ідеологічної та інформаційної.
З початком повномасштабного вторгнення росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилося в історії. Але ідеологічні спадкоємці срср у путінській росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Лиман, Святогірськ, Маріуполь, Ізюм, Бучу, Ірпінь, Гостомель, Херсон, та враховуючи відомості, які надходять з окупованих територій, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських терористів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
У День пам’яті жертв політичних репресій схиляємо голови перед усіма невинно закатованими та вбитими. Вічна пам’ять тим, хто став жертвою тоталітарного режиму.
