Ця історія – про маріупольку Наталію Бабеуш, яка два місяці у підземеллі «Азовсталі» готувала з води і сухпайків їжу для дітей і дорослих.
Наталія багато років працювала на заводі «Азовсталь» машиністкою котлів. Під час повномасштабного російського вторгнення, коли вдома стало небезпечно, вони з чоловіком перейшли до заводського бункера. Під землею на глибині 3–4 метри прожили два місяці до евакуації. У сховку з ними перебувало близько 40
людей включно з вісьмома дітьми. Наймолодшій дитині було два роки. Наталія зголосилася готувати їжу для всіх.
35-річна жінка почала шукати собі роботу, аби якось витримати в бункері. Зрозуміла: щоб вижити – треба об’єднуватись. «У мене немає дітей, тому я вирішила, що краще за все підходжу на роль кухарки. Мій чоловік – сирота, і я не хотіла, щоб ще якась дитина втратила маму. Тому сказала людям, що поки жива, то готуватиму», – розповідала вона згодом.
Дві імпровізовані кухні Наталі знищили бомби. Одна була просто неба, і там вціліла тільки каструля, а друга – під дахом, але туди теж прилетіло. Тому згодом жінка почала готувати в підземеллі, на сходах. З реманенту в неї була напівспалена каструля та щось схоже на мангал. Щоб навіть маленькі діти могли її покликати, Наталя вигадала прізвисько «Тьотя Суп». Воно прижилося.
Їжу доводилося суттєво економити. З запасів були крупи, які прихопили деякі родини, й те, що в сухпайках. Тому в основному їли суп – раз на день.«Фірмовий» суп, на якому виживали люди з Наталиного бункера, мав простий
рецепт: на 30 літрів води з промислових резервуарів одна-дві консерви з сухпайків. На вечерю був тільки чай.
Найбільше Наталя боялась одного дня сказати дітям, що в них уже немає що їсти. «Вони малювали мені малюнки з їжею та мріяли про піцу і картоплю фрі», – згадує Наталія Бабеуш. Вона ж, щоб підтримати, намагалася втілити дитячі бажання про таку недоступну на війні їжу. Одного разу, коли у бункері знайшлися
чотири картоплини, Наталя посмажила дітям деруни, аби замінити картоплю фрі.
Жінка вигадувала рецепти з того, що опинилося під рукою, щоб підняти дух і допомогти пройти через пекло облоги. З бункера під час евакуації вона забрала ті дитячі малюнки і досі береже їх.
Першим, що зʼїла Наталя, вибравшись із «Азовсталі», був окраєць хліба з маслом. Вона хоче написати посібник із виживання, який міг би допомогти людям, у чиє життя увірвалася війна.
